РОЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Анотація

Ця стаття присвячена системному аналізу концепції економічної дипломатії у зовнішній політиці Китайської Народної Республіки (КНР) та її ролі у розширенні геополітичного та геоекономічного впливу Пекіна на глобальному та регіональному рівнях. Методологічна та теоретична основа дослідження інтегрує концепцію «м'якої сили» та кооптації Джозефа Ная, теорію «наступального реалізму» та прагнення до регіональної гегемонії Джона Міршаймера, теорію «обмеженої раціональності» Л. Поулсена, а також сучасний дискурс щодо «дипломатії боргової пастки». Автори досліджують гібридний характер китайської зовнішньополітичної моделі, яка успішно поєднує привабливу риторику взаємовигідного співробітництва в межах Ініціативи «Пояс і шлях» (BRI) з інструментами прихованого економічного примусу та точкових санкцій (на прикладі обмеження експорту рідкоземельних металів до Японії та призупинення торгівлі з Литвою). Проаналізовано регіональні виміри економічної дипломатії КНР у Південній Азії та на Близькому Сході. У Південній Азії приділено увагу створенню альтернативних логістичних маршрутів для подолання залежності від Малаккської протоки, інвестиціям у глибоководні порти Гвадар (Пакистан) і Хамбантота (Шрі-Ланка), а також стратегії витіснення Індії як традиційного регіонального лідера шляхом кооптації Мальдівів, Непалу та М'янми. На Близькому Сході розкрито зміст прагматичної стратегії «бізнес насамперед», інтереси енергетичної безпеки КНР (діяльність корпорацій CNPC та SINOPEC) та зростаючу посередницьку роль Пекіна у врегулюванні відносин між Саудівською Аравією та Іраном. Особливу увагу приділено деконструкції концепту «боргової пастки» на основі порівняльного аналізу практик реструктуризації та списання боргів у Пакистані, Анголі та Ефіопії. Зроблено висновок, що економічна дипломатія виступає ключовим фактором трансформації фінансової потужності КНР у стратегічний, військовий та публічний капітал у багатополярному світі