ЕКСТЕРИТОРІАЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ В МІЖНАРОДНИХ СУДОВИХ ПРОЦЕСАХ З ПРАВ ЛЮДИНИ ТА КЛІМАТУ

Анотація

Стаття присвячена феномену міжнародних судових процесів з прав людини та клімату, які стосуються відповідальності держав за порушення прав людини у справах відносно наукових даних про зміну клімату, кліматичної політики, національного кліматичного законодавства та (або) міжнародного кліматичного права. Метою статті є аналіз правових аргументів сторін та міжнародних судів і квазісудових органів з прав людини щодо можливості застосування екстериторіальної юрисдикції держав у кліматичних справах. Автор розглянула кілька справ, поданих до Суду Європейського Союзу (справи Peopleʼs Climate і Biomass), Європейського суду з прав людини (справи Verein KlimaSeniorinnen Schweiz і Duarte Agostinho), Міжамериканської комісії з прав людини (справи інуїтів і атабасків), Комітету ООН з прав людини (справа Daniel Billy) і Комітету ООН з прав дитини (справа Sacchi). Автор спробувала відповісти на одне з головних питань: чи можна визнавати юрисдикцію держави над особами з метою прикликання її до відповідальності за невжиття заходів з пом’якшення та адаптації до наслідків зміни клімату, якщо ці особи не є ні її громадянами чи резидентами, іншими словами, перебувають у межах територіальної юрисдикції іншої держави? У статті йдеться про нову концепцію юрисдикції, заснованій на «наслідках» / «контролі над джерелом» / «впливі». Автор робить висновок, що існують протилежні коментарі щодо екстериторіальної юрисдикції в кліматичних судових процесах, заснованих на правах людини: деякі вчені стверджують, що обмежувальний підхід до екстериторіальної юрисдикції має серйозні ризики для майбутніх кліматичних судових процесів у міжнародних судах і органах з прав людини; інші вважають, що відхід від традиційної концепції екстериторіальної юрисдикції, заснованій на «контролі над жертвою», може становити небезпеку для сучасного міжнародного правопорядку.