УКРАЇНА–РОСІЯ: ФОРМАТ ГЕОЕКОНОМІЧНОЇ ТА ГЕОПОЛІТИЧНОЇ КОНФРОНТАЦІЇ

Анотація

Анотація. Розкрито виклики та перспективи України в умовах кризи транзитивного світопорядку в східноєвропейському контексті. Актуалізовано питання зміцнення національної безпеки та захисту територіального суверенітету пострадянських країн та країн Східної Європи у зв’язку з агресією Росії та окупацією частини українських територій. Протистояння між Росією та пострадянськими країнами є конфліктом двох цивілізаційних систем, боротьбою двох протилежних світоглядів і парадигм нового світового порядку. Доведено, що євразійські інтеграційні проекти Росії були спрямовані на залучення України та утримання її у сфері російського геоекономічного та геополітичного впливу. Створення інтеграційних об’єднань на пострадянському просторі покликано стати одним із інструментів відродження євразійської імперії, зокрема й за рахунок руйнування національної економіки та суверенітету України. Ключовим результатом Революції Гідності стало підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, що зруйнувало російську стратегію щодо втягнення України в площину євразійської інтеграції. Підтверджено, що після невдалих дій Російської Федерації із залучення України до євразійських інтеграційних структур через використання керованої прокремлівської влади, Москва відмовилася від цього варіанту та перейшла до сценарію, відповідно до якого було реалізовано стратегію розпалювання та підтримки сепаратизму в південно-східних областях України. Стратегія щодо створення на теренах України псевдодержав так чи інакше включає питання інфраструктури та транзиту російських енергоресурсів до Євросоюзу. Формування Новоросії за рахунок українського суверенітету передбачало також підтримку з боку окремих країн ЄС прискорення побудови енергетичної інфраструктури в обхід України як failed state. Анексія Криму стала нестандартним геостратегічним кроком Росії, що призвів до порушення кодону суверенної держави вперше з часів завершення Другої світової війни. Загалом Крим для РФ є важливим сакральним явищем та геостратегічним активом. За умов відкриття нових військових баз у Білорусі, збереження російського військового контингенту у Придністров’ї та на Донбасі, а також повзучого геополітичного витіснення України з Чорного т Азовського моря остання автоматично опиняється у своєрідному геополітичному «зашморгу», позбавляючись при цьому виходу до моря. Зрештою, російська агресія, спрямована на дестабілізацію України мала для РФ також і внутрішньополітичне значення, адже європеїзація України та її політико-економічний успіх став би новим геополітичним трендом та поставив би під сумнів ефективність авторитарного режиму Росії та решти пострадянських країн. Все б це стало для російського суспільства наочним прикладом позитивних наслідків демократичних трансформацій великої православної держави. Однак, хоча РФ і досягла певних тактичних переваг в Україні, уповільнивши тим самим її зближення з ЄС та НАТО, все ж проектування нестабільності стратегічно унеможливлює будь-яку участь Києва у євразійських
Actual problems of international relations. Release 144. 2020
6
інтеграційних проектах, дедалі віддаляє його від Росії, робить Україну більш прозахідною та антиросійською.
Ключові слова: Україна, зовнішня політика, національна безпека, Російська Федерація, Східна Європа, ОДЕР-ГУАМ, Балто-Чорноморська співдружність