СТАВЛЕННЯ НІМЕЧЧИНИ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНИХ ПРАГНЕНЬ УКРАЇНИ

Анотація

Незважаючи на давню історію відносин, Україні довгий час відводилася другорядна роль у німецькій східноєвропейській політиці. Українсько-німецькі відносини знаходилися у тіні німецько-російських. Це призводило до непослідовності у розбудові німецької стратегії щодо України та її євро- та євроатлантичних прагнень. Іншою причиною є певний дуалізм зовнішньої політики Німеччини – як національної держави з одного боку, а з іншого – як неформального лідера ЄС, найвпливовішої країни цього об’єднання, чия зовнішня політика певною мірою впливає і на загальноєвропейську. Як неформальний лідер ЄС ФРН бажає посилення цієї організації, у тому числі й шляхом розширення та залучення до неї нових держав. Але виходячи з тих самих позицій вона не може допустити входження до ЄС економічно слабких та політично нестабільних держав, що заслабить організацію. Такої ж думки притримується й національна німецька зовнішня політика, оскільки збільшення кількості слабких економік в ЄС збільшить навантаження на економіку ФРН. З одного боку це надовго відтерміновує вступ України до ЄС і НАТО, але водночас ситуація може змінитися на краще внаслідок позитивних змін в Україні.

Злам ХХ і ХХІ ст. характеризується істотними змінами формату відносин між країнами, у тому числі між східноєвропейськими, зокрема Україною та Німеччиною істотно змінюється. Відбувається відмова від концепції фіксованих сфер впливу, політичної зверхності одних держав над іншими. Німеччина і значна частина країн регіону об’єднані у рамках Європейського союзу та НАТО. У Східній Європі з’явилися нові потужні центри сили, насамперед Польща, що намагається відігравати самостійну роль. Це диктує Німеччині необхідність брати до уваги польську позицію при розбудові зовнішньополітичних стратегій у регіоні.