ДОМІНАНТИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ

Abstract

Анотація. Розглянуто реалії стану та оцінено структуру експортного потенціалу України, який вичерпав ресурси екстенсивного розвитку, розкриваються можливості та перспективи диверсифікації зовнішньої торгівлі в контексті набуття країною асоційованого членства в ЄС.
Безпосередньо йдеться про необхідність переглянути напрямки зовнішньоекономічної діяльності України, зокрема у сфері зовнішньої торгівлі, з позиції стратегічного курсу на євроінтеграцію, асоційоване членство в ЄС та створення зони вільної торгівлі. З іншого боку, звертається увага на відхилення пропозиції та тиску Росії на вступ країни до Митного Союзу.
Декларативність та млявість економічних реформ в Україні, уповільнена структурна перебудова, зокрема реструктуризація промислового сектору та низька конкурентоспроможність його підприємств на зовнішніх ринках, на відмінну від країн Центральної та Східної Європи, залишають країну експортером переважно сировини і напівфабрикатів, товарів з низькою доданою вартістю та низькою якістю в структурі експорту.
Значна залежність економіки та її експорту від металургійної галузі, хімічної і паливної промисловості, як капіталоємних та ресурсно-витратних галузей з застарілими II, III, IV технологічними укладами, що не створюють умови для ефективної диверсифікації зовнішньої торгівлі (1, с. 150-152). До того ж внутрішній попит на продукцію названих галузей наразі скорочується в зв’язку з економічною та воєнною кризою. Тому пропонується переорієнтувати основні інвестиційні потоки – іноземні, з державними
ресурсами та вітчизняним великим приватним капіталом на високотехнологічні види виробництв та діяльності. Йдеться про ракетно-космічну галузь, літакобудування, машинобудування (турбіни, обладнання до атомних станцій), а в перспективі розвиток бази нанотехнологічної продукції. Оскільки в основі диверсифікації зовнішньої торгівлі лежать диверсифікація виробництва та діяльності, то велике значення має вибір форм диверсифікації, зокрема концентричної та конгломеративної форм (2, с. 125-126).
Важливо також диверсифікуватись і в просторовому аспекті, зокрема до країн Близького Сходу, Китаю, країн Африки та Південної Азії. Це не означає відмови від торгівлі з країнами СНД і Митного Союзу на взаємовигідних умовах, якій також не спроможні обійтися без зв’язків з Україною в економічному, технологічному та торговельному аспекті.
Ефективність диверсифікації вимагає задіяти значний потенціал міжнародної спеціалізації в галузях АПК на основі його технічного переоснащення, впровадження сучасних технологій у виробництві сільськогосподарської продукції, зокрема екологічно чистої, попит на яку стрімко зростає. Висока енергоємність зорієнтованих на експорт галузей, висока затратність в АПК та низька продуктивність праці створюють повільне просування продукції на нові ринки. Слід зазначити, що проголошення визначального вектору диверсифікації в напрямку до ЄС ще не скоро дасть реальні результати, оскільки українська продукція не відповідає вимогам та стандартам європейського ринку, залишаються і практичні питання щодо реалізації можливостей зони вільної торгівлі.

Ключові слова: диверсифікація, зовнішня торгівля, експортний потенціал, інноваційна модель експорту, конкурентоспроможність.