ЕКСПЛУАТАЦІЯ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ ЯК ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НА ГЛОБАЛЬНОМУ РИНКУ ПРАЦІ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз експлуатації трудових мігрантів як системного чинника, що впливає на формування конкурентоспроможності в умовах глобалізованого ринку праці. Актуальність дослідження обумовлена стрімким зростанням міжнародної мобільності робочої сили, посиленням соціально‑професійної сегментації зайнятості та поширенням практик примусової або напівпримусової праці, які дають змогу бізнесу штучно скорочувати витрати, водночас поглиблюючи структурні соціально‑економічні дисбаланси.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема аналіз і синтез, статистичний та порівняльний аналіз, а також інституційний підхід, що дозволив оцінити вплив регуляторних механізмів на становище трудових мігрантів у різних країнах. Емпіричну базу сформовано на основі даних провідних міжнародних організацій, включно з ILO, OECD, IOM та UNHCR, а також спеціалізованих аналітичних звітів щодо тенденцій світового ринку праці.

У результаті доведено, що трудові мігранти зосереджені переважно у низькооплачуваних, нестабільних і високоризикових секторах економіки, де вони стикаються з істотним розривом в оплаті праці порівняно з місцевими працівниками. Виявлено прояви «подвійної дискримінації» щодо жінок-мігранток, а також ключові механізми експлуатації – залежні візи, обмежений доступ до інформації, вилучення документів, що створюють асиметрію влади між роботодавцем і працівником. Показано, що використання експлуатаційних практик може зменшувати собівартість праці до 40% і формувати значні тіньові прибутки. Окремо проаналізовано нові форми експлуатації, характерні для цифрової економіки та гіг-сектору, а також специфічні вразливості українських трудових мігрантів у період війни.

Зроблено висновок, що експлуатація трудових мігрантів забезпечує лише короткострокові конкурентні переваги, водночас підриваючи стійкість економічного розвитку та поглиблюючи глобальну нерівність. Перспективним напрямом визначено перехід до моделі, орієнтованої на розвиток людського капіталу, інклюзивну інтеграцію мігрантів і зростання продуктивності праці, що дозволить уникнути «перегонів на дно» та забезпечити більш збалансоване функціонування світового ринку праці.