ЦИФРОВІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЯК ДРАЙВЕР ЗМІН У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ: СУПЕРЕЧЛИВИЙ І АСИМЕТРИЧНИЙ ХАРАКТЕР ЦИФРОВОГО РОЗВИТКУ ТА ЦИФРОВА РЕКОНФІГУРАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Анотація

Метою статті є обґрунтування теоретичної інтерпретації цифрових трансформацій як суперечливого й асиметричного драйвера соціально-економічного розвитку, що проникає в усі традиційні виміри економічної безпеки й перетворює цифрову безпеку та кібербезпеку на її конститутивні механізми, а також демонстрація того, що баланс між зміцненням і підривом економічної безпеки визначається не технологіями як такими, а конфігурацією регуляторно-інституційних рамок цифрової безпеки, кібербезпеки та антимонопольної політики. У статті пропонується концептуальна рамка, яка інтерпретує цифрову трансформацію не як лінійний процес модернізації, а як перманентну багатовекторну реструктуризацію, що проникає в продовольчий, енергетичний і фінансовий виміри економічної безпеки зсередини, трансформуючи їх через цифрові інструменти та платформи, унаслідок чого традиційні виміри економічної безпеки не можуть бути аналітично відокремленими від цифрового контуру без втрати суттєвості аналізу. Обґрунтовується теза про суперечливий і асиметричний характер цифрового розвитку, згідно з якою одна й та сама технологічна основа одночасно розширює простір ринкових можливостей і продукує нові форми концентрації економічної влади, причому вигоди концентруються у вузькому колі акторів, тоді як ризики розосереджені по широкій базі учасників, що перетворює питання про загальний ефект цифровізації на соціально-економічний розвиток у питання диференційованого аналізу розподільчих наслідків для різних груп акторів. Цифрова конкуренція проаналізована як метамеханізм перерозподілу економічної влади через такі форми, як платформна конкуренція, коопетиція, ескалаційна модель та алгоритмічна колюзія, що разом формують нову матрицю загроз економічній безпеці й потребують фундаментального переосмислення антимонопольної політики. Цифрова стратифікація розглядається як ендогенний чинник, що підриває економічну безпеку зсередини національного економічного простору через ерозію податкової бази, ринку праці, споживчого попиту та фіскальної спроможності національної держави, а цифрові агенти й штучний інтелект інтерпретуються як новий рубіж системних ризиків економічної безпеки, що потребують формування міжнародних механізмів управління ризиками, які виходять за межі традиційного регуляторного інструментарію.