ЗЕЛЕНИЙ ПЕРЕХІД І ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ: РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО СТРИМУВАННЯ

Анотація

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні екологічного стримування як системного чинника трансформації економічної раціональності в умовах структурної перебудови світової економіки та посилення екологічно зумовлених інституційних обмежень. Зелений перехід інтерпретується у статті не лише як секторальна програма декарбонізації, а як структурна трансформація інституційного середовища економічної діяльності, що, особливо у контексті Зеленого курсу ЄС, механізму вуглецевого коригування на кордоні (CBAM) та Таксономії ЄС зі сталих видів економічної діяльності, переналаштовує саму логіку економічної раціональності й визначає умови участі економічних агентів у глобальних виробничих і фінансових мережах. Дослідження уточнює економічний зміст екологічного стримування, визначає його роль у зміні критеріїв раціонального вибору та виявляє механізми впливу екологічних стандартів, регуляторних режимів і ресурсних обмежень на поведінку економічних агентів і структуру конкурентного середовища. У статті здійснено переосмислення класичного трактування економічної раціональності, що традиційно ґрунтувалося на максимізації вигод і мінімізації витрат за заданих ресурсних і цінових параметрів. Обґрунтовано, що трансформація світової економіки у бік кліматичної нейтральності, ресурсної ефективності та технологічної декарбонізації змінює структуру факторів економічного вибору, інтегруючи екологічні вимоги у функцію раціонального розрахунку. Показано, що екологічні параметри поступово переходять із категорії зовнішніх обмежень у площину внутрішніх детермінант економічної поведінки, визначаючи доступ до ринків, фінансових ресурсів, технологій і інституційної підтримки. У статті розмежовано екологічне самообмеження як добровільну інтеграцію екологічних критеріїв у структуру економічного вибору та екологічне стримування як інституційно зумовлену систему обмежень, що визначає межі допустимої економічної поведінки. Доведено, що екологічне стримування формує інституційні межі економічної діяльності та виступає механізмом селекції стратегій розвитку, задаючи систему обмежень і стимулів, які структурують поведінку виробників, інвесторів і держав. Раціональність набуває превентивного характеру і орієнтується на довгострокову відповідність екологічним стандартам і регуляторним режимам, що визначають умови участі у глобальних виробничих і фінансових мережах. Розкрито роль зеленого неопротекціонізму у закріпленні нових правил доступу до ринків і формуванні нормативно зумовленого конкурентного середовища, у межах якого екологічна відповідність стає умовою економічної доцільності. Показано, що екологічне стримування посилює диференціацію між економічними агентами і формує нову конфігурацію конкурентного простору, де здатність відповідати екологічним вимогам визначає можливості участі у глобальних економічних процесах. Зроблено висновок, що екологічне стримування виступає системоутворюючим фактором перебудови економічної раціональності та формує нову логіку економічної поведінки, у межах якої екологічна відповідність інтегрується у структуру економічного вибору, інвестицій і стратегій розвитку.