КІБЕРДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ КОГНІТИВНОЇ ВІЙНИ У КІБЕРПРОСТОРІ

Анотація

У статті досліджено системну трансформацію кібердипломатії з традиційного інструменту регулювання та кодифікації норм відповідальної поведінки держав у кіберпросторі на дієвий механізм ведення когнітивної війни. Кіберпростір концептуалізується не просто як технічне середовище чи сфера правового регулювання, а як первинний театр воєнних дій, де боротьба ведеться за людську свідомість і смисли. Методологічну основу дослідження сформовано на основі конструктивістського підходу Александра Вендта («анархія — це те, що держави з неї роблять»), теорії стратегічних наративів (системних, ідентичнісних та проблемних), а також прикладного аналізу кейсів (case-study). Автори доводять, що в умовах інституційної стагнації на таких міжнародних майданчиках, як ООН, та глибокого ціннісного розколу між демократичними та авторитарними режимами, публічна та дипломатична атрибуція кіберзлочинів перетворилася на потужну зброю управління сприйняттям. Проаналізовано геополітичний дискурс навколо кампанії Volt Typhoon, офіційне звинувачення Францією групи APT28 та Росії у багаторічному шпигунстві, а також безпрецедентну публічну атрибуцію Чехією у травні 2025 року кібератак на своє МЗС китайським хакерам, що призвело до засудження КНР з боку НАТО. Досліджено нові технологічні виклики, зокрема використання генеративного штучного інтелекту та концепт «слопаганди» (slopaganda) як множників сили у маніпулюванні масовою свідомістю. Детально розкрито структуру оборонної концепції НАТО з когнітивної війни (2021-2025) та її три захисні функції, включаючи послаблення спроможностей супротивника, покращення людського та технологічного розуміння й розбудову когнітивної стійкості. Сформульовано рекомендації для держав щодо інституціоналізації швидкої атрибуції кібератак та побудови стійкої ціннісної рамки для захисту democratic decision-making від когнітивних загроз у міжнародній політиці.