ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНА ПОЛІТИКА КРАЇН БАЛКАНСЬКОГО РЕГІОНУ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Анотація

У статті здійснено комплексний порівняльний та критичний аналіз сучасних трендів, інституційної динаміки та геополітичних суперечностей євроінтеграційної політики країн Балканського регіону в умовах кардинальної трансформації європейської безпекової архітектури після 2022 року. Детально досліджено політичні, економічні та соціокультурні особливості держав Західних Балкан (Албанії, Боснії і Герцеговини, Сербії, Чорногорії, Північної Македонії та Косово), які зумовлюють виразну асиметричність та нерівномірність їхнього наближення до членства в Європейському Союзі. Методологічну базу дослідження сформовано на основі системного, порівняльного, структурно-функціонального та геополітичного підходів, а також дискурс-аналізу офіційних звітів Європейської Комісії, Freedom House та аналітичних матеріалів Balkan Barometer. Автор доводить, що після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну політика розширення ЄС зазнала концептуального зсуву — від суто технократичного інструменту згуртованості до визначального чинника безпеки та стратегічного позиціонування. Проаналізовано запекле суперництво великих геополітичних акторів за вплив у регіоні. Визначено роль США у стримуванні дестабілізації через запровадження санкцій (зокрема проти М. Додіка), економічну експансію Китаю в межах ініціативи «Пояс і шлях» (проєкт «Дунайського коридору»), а також підривну діяльність РФ, що використовує Сербію як розвідувальний плацдарм (кейс А. Вуліна та залучення ФСБ до придушення громадянських протестів у Белграді). Здійснено концептуальне порівняння євроінтеграційного досвіду Балкан та України за чотирма категоріями кандидатів (лідери, кандидати другого ешелону, стагнуючі країни та країни з проросійською орієнтацією). Розглянуто нові моделі інтеграції, запропоновані у 2026 році (зокрема концепцію «зворотного розширення» та модель спостерігача Ф. Мерца на саміті в Нікосії). Обґрунтовано, що успіх інтеграції Західних Балкан залежатиме від здатності ЄС поєднати внутрішні інституційні реформи з відновленням довіри до розширення, оскільки утворення геополітичного вакууму на кордонах Союзу несе критичні гібридні загрози для всієї Європи.