НОРМАЛІЗАЦІЯ ТУРЕЦЬКО-СИРІЙСЬКИХ ВІДНОСИН НА ЗЛАМІ ХХ-ХХІ СТ.

Abstract

     В статті проаналізовані визначальні чинники еволюції турецько-сирійських міждержавних відносин наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., особливої уваги надано з’ясуванню місця водної й курдської проблем у взаєминах двох держав. Після Першої світової війни в Сирії й багатьох інших арабських державах Турецьку Республіку сприймали передусім як правонаступницю Османської імперії, що протягом кількох віків колонізувала
ці країни й перешкоджала їхньому цивілізаційному розвиткові. А з розпадом біполярної системи міжнародних відносин між Туреччиною й Сирією спалахнула серйозна боротьба за вплив у регіоні. Важливою безпековою проблемою в турецько-сирійських взаєминах залишилася водна, тобто питання розподілу ресурсів ріки Євфрат, оскільки особливістю близькосхідної гідрографії є вкрай нерівномірний розподіл запасів прісної води.
     Нормалізація двосторонніх міждержавних відносин окреслилася тільки з приходом до влади в Турецькій Республіці 18 листопада 2002 р. поміркованої ісламістської Партії справедливості й розвитку на чолі з Реджепом Таїпом Ердоганом, чия зовнішня політика спрямована на встановлення тісніших зв’язків із країнами Близького Сходу і помітнішу посередницьку роль в урегулюванні арабсько-ізраїльського конфлікту. Відразу ж після кон-
солідації владної вертикалі Партія справедливості й розвитку почала дистанціюватися від Ізраїлю для того, щоб налагодити більш відвертий діалог з країнами Машрику.
Ключові слова: міждержавний кордон, водні ресурси, зовнішня політика, сепаратизм.